Голос країни, що промовляє до чийогось голосу совісті

Так вже сталося, що багато з того, що я пишу, може не сподобатися навіть моїм найближчим друзям. Проте я вже давно звик до того, що всім догодити є неможливо і навіть непотрібно. Мати власну думку і погляди є справжнім привілеєм. І коли ми намагаємося слідувати трендам, щоб догодити “френдам”, ми позбуваємося цього привілею і перестаємо бути свобідними людьми.

Поштовхом до цього посту стало відверте цькування священичою братією священика Української церкви Московського патріархату о. Олександра Клименка, який став переможцем вокального шоу “Голос країни 7”. Наскільки я міг, я стримувався, але останньою краплею цькування став допис одного православного священика “Якщо виграв піп-сепаратист, то програла вся Україна”. Я не буду опускатися до того, щоб давати комусь якісь оцінки, я просто хочу висловити власну думку.

Я не дивлюся і не дивився прямі ефіри ні з о. Олександром, ні з іншими учасниками цього шоу. Але я добре пам’ятаю той ранок, коли я зайшов на свою сторінку у Фейсбуці і побачив шквал позитивних відгуків про його перший виступ та сотні поширень і коментарів. Я чудово пам’ятаю, як з багатьма священиками та мирянами ми захоплювалися його співом та поставою на сцені. І я добре пригадую перші спроби цькування, коли виявилося, що він належить до Церкви Московського патріархату. Українці почали масово видаляти в себе на сторінці той перший виступ і замінювали на гнівні статті про “попа церкви окупанта”, “попа-сепаратиста”, “запроданця” і т.д.  Від “осанна” до “розпни” пройшло всього кілька днів. Небагато з нас знайшли час, щоб зайти на його сторінку у Фейсбуці і перевірити всі обвинувачення. Ще менше тих, хто вірив в те, що можна бути православним священиком в тій Церкві і залишатися Людиною.

Я не маю жодних ілюзій щодо того, яку мету переслідує священноначаліє російської церкви в Україні. Але я ніколи не почну всіх вважати колаборантами і запроданцями тих, хто не має бажання бути греко-католиком чи вливатися до ніким не визнаних православних структур в Україні. Я не вважав і не вважаю всіх росіян однаковими. Те саме можу сказати про тих, хто в часи СРСР став членом Комуністичної партії, чи про священиків УГКЦ, які під тиском обставин після 1946 року служили на парафіях як православні священики. Чи про тих, хто виїхали і живуть за кордоном, чи про тих, хто скоїв самогубство, чи про тих….. Можна поставити дуже багато крапок, щоб продовжити список людей, життя яких не вимальовується у двох кольорах: чорному і білому. Судити про людину за тим, до якої конфесії вона належить, є явно замало для того, щоб розраховувати на об’єктивність.

Для мене як священика дуже промовистим фактом є те, що в о. Олександра щаслива родина. Чоловік, який зробив щасливими свою дружину і дітей, вже може розраховувати на велику повагу. (Не можу цього ж сказати про багато з моїх друзів-священиків). Також для мене важливо знати, що те служіння на парафії та виправній колонії, яке несе той священик, є справді ревним. На жаль, я можу судити про це лише з сюжетів, які приготували журналісти. Але, знаючи особливу “любов” журналістів каналу “1+1” до священиків, я схильний вірити, що о. Олександр є ревним та побожним священиком. Про його патріотичні погляди я особисто дізнався на його сторінці у Фейсбуці, де він закликає “відфрендитися” всіх, хто підтримує путінську агресію в Україну. Ну і, нарешті, неабиякий талант переможця шоу. Він вигідно відрізняється від о. Фотія, який переміг на подібному вокальному шоу в Росії не лише візуально та вокально. Той прийшов співати, бо, за його словами, “стало скучно в монастирє”, а цей − бо “пісня − це маленька проповідь”.

Вважати, що на шоу хтось вирізнявся більшою харизмою, ніж він, є явно неправдою. Наскільки я можу судити, ніхто до нього в інших сезонах так явно не вирізнявся на тлі інших конкурсантів, як цей священик. Я чимало взяв для себе з його прикладу поведінки на сцені. Якби ніхто не знав, до якої конфесії він належить, можна було б припустити, що він є священиком УПЦ КП, УАПЦ і навіть УГКЦ. На сцені того шоу стояв збірний образ українського священика Христової церкви. Священика, який не закопав свій талант, а примножив його, щоб через пісню донести до суддів та телеглядачів важливість віри в Господа Бога. Жодної політики, жодних пустих закликів чи лозунгів, жодних обвинувачень − просто спів і проповідь про Бога.

Мені по-людськи шкода  тих, хто вишукує болото, яким можна кинути в нього, шукає кістляву, одягнену у ватник руку Москви, яка має на меті ошукати всіх українців. Шкода людей, які перестали вірити в щось добре і чесне. І справді боляче за моїх співбратів у священстві, які не можуть порадіти за те, що наш співбрат вміє робити щось краще за нас. Навішувати ярлики є дуже просто і не вимагає великого розуму. Вираз “заздрість охоплює людей ненавчених” тут дуже гарно підходить. Треба повчитися простоти і любові один до одного, щоб порадіти за іншого, знайти щось добре в ньому. І принаймні витягти колоду з власного ока, перш ніж вишукувати в комусь скалки.

Фото: melpravda.com